Турецька мова. Переклад на турецьку мову.

Турецька мова відноситься до Урало-алтайської мовної сім’ї, разом з фінською та угорською мовами. Це найзахідніша з тюркських мов, якими розмовляють у Центральній Азії і які відносяться до Південно-Західної групи мов, також відомої під назвою огузька група мов. До інших тюркських мов відносять азербайджанську, казахську, киргизьку, татарську, туркменську, уйгурську, узбецьку та інші, якими розмовляють на Балканах, у Центральній Азії, у Північно-Західному Китаї та Південному Сибіру. Тюркські мови також споріднені з алтайськими мовами, такими як монгольська та тунгусо-маньчжурська мова. Правду кажучи, тюркськими мовами говорять від Монголії до Туреччини, турецькою тільки в Туреччині. Однак, за звичкою, всі тюркські мови називають турецькою і розрізняють їх з урахуванням географічного регіону, наприклад, турецьку мову Азербайджану.

Протягом століть турки селилися на територіях Азії, зберігаючи свій побут і мову, від Монголії до північного узбережжя Чорного моря, Балкан, Східної Європи, Анатолії, Іраку і Північної Африки. Внаслідок такого розселення через кілька століть у різних районах почали з’являтися свої діалекти та акценти. Турецькою мовою розмовляють у всіх країнах, які раніше належали Османській імперії. Наприклад, у Болгарії проживає понад мільйон турків. Приблизно 50,000 турків мешкають в Узбекистані, Казахстані, Киргизстані, Таджикистані та Азербайджані. На Кіпрі турецькою спілкується близько 19% населення, особливо у північній його частині. Турецьку мову проголошено другою державною мовою, поряд з грецькою мовою. Більше 1,5 мільйонів турків проживають у Болгарії, Македонії, Греції та понад 2,5 мільйонів – у Німеччині (та інших країнах Північної Європи). Близько 40 тисяч турків мешкає у Сполучених Штатах.

Турецька мова має кілька діалектів. Усі діалекти можна поділити на дві групи: західні та східні. До західної групи належить дунайський діалект. До східних діалектів відносять: Ескішехір, Розград, Дінлер, Румелійський, Караманлі, Едірне, Газіантеп та Урфа. За іншою класифікацією виділяють: південно-західний, діалект Центральної Анатолії, Східної Румелії та Кастамона. Сучасна турецька мова базується на стамбульському діалекті Анатолії.

Історія розвитку мови ділиться на три основні групи – стару турецьку (від 7-го до 13-го століття), середньо-турецьку (з 13 до 20) та нову турецьку з 20 століття. У роки Османської імперії в Туреччині почали говорити арабською та перською мовами, внаслідок чого турецька мова увібрала елементи трьох мов. За часів Османської імперії протягом п’яти століть розвиток турецької мови значно сповільнився. “Державною” мовою Османської імперії стала османська турецька мова, яка була турецькою мовою з граматичними та словниковими вкрапленнями арабської та перської мов. Османська турецька мова співіснувала поряд з розмовною турецькою мовою, причому остання вважалася «мовою покидьків суспільства» і не заслуговувала на увагу. Основою османської та розмовної турецької мови була арабиця.

Рух «нової мови» був ініційований Кемалем Ататюрком. Після першої п’ятирічки Республіки в 1928 році арабиця замінена латиницею з метою відійти від впливу іноземних слів на розвиток мови. До 15 століття у Туреччині використовувався Уйгурський алфавіт. У 1932 році з метою проведення мовних досліджень та розвитку мови було створено Турецький інститут мов. В результаті реформ мова літератури та культури розвивалася в природних умовах і без стороннього впливу. Сьогодні понад 90% населення Туреччини вміє писати та читати.

Як і всі тюркські мови, турецька мова відноситься до сім’ї аглютинативних мов, тобто до основ слів додаються різні суфікси. У турецькій мові немає роду, їх роль виконують суфікси, що додаються до іменників. Іменники мають три відміни з шістьма відмінковими закінченнями: називний, родовий, дальний, знахідний, місцевий, і абляційний; числа позначають множину. У мові немає певного артикля, число «один» може використовуватися як невизначений артикль.

У турецькій мові 8 голосних та 21 приголосних.

Дивитись всі мови >>